• +38 (097) 922-72-52
  • +38 (044) 219-38-65
  • info@public-advocate.org

НАС ПІДТРИМУЮТЬ

 

pen

 

prostir

 

council

 

dps

 

sw

Теорія гендеру

Теорія гендеру.

1.1 Що таке «гендер»?

Людина, яка працює у системі «людина – людина» повинна розуміти концепцію гендеру і те, який вплив він чинить на неї через культуру, традиції та упередження. Зауважимо, що саме зараз гендерні перетворення набувають пріоритетного напряму в світі і стають індикатором ступеня розвитку країни, її демократичності. Міжнародні агенції з розвитку людини включають до переліку своїх вимог зменшення гендерних диспропорцій та дотримання рівноправ'я статей. Тому гендерні перетворення стають частиною державної політики України у сфері системи суспільних відносин на основі рівності громадянських прав і можливостей жінок і чоловіків.

 

Проте, на даний час гендерним питанням в Україні приділяють недостатньо уваги. Гендерна політика не чинить реального впливу на ситуацію, що склалася, і не вирішує проблемних для України гендерних питань. Частіше всього це пов'язано із малою обізнаністю управлінців, політиків та пересічних громадян із питаннями важливості забезпечення рівності чоловіка та жінки та, зокрема, некоректного розуміння самого поняття «гендер». Навряд чи знайдеться ще одне поняття, у відношенні якого сьогодні існувало б стільки плутанини і непорозумінь. Тому в даному розділі розглянемо значення терміну та його складові.

Поняття «гендер» (gender) означає соціальне очікування від представників кожної статі. Але, на відміну від поняття «стать», воно стосується не біологічних особливостей, за якими різняться чоловіки та жінки, а соціально сформованих рис. Тобто якщо зі статтю пов'язані лише фізичні відмінності будови тіла, то з гендером - психологічні, соціальні, культурні відмінності між чоловіками та жінками.

Вважається, що вперше термін «гендер» був введений у науковий обіг американським психоаналітиком Робертом Столлером у праці «Стать і гендер: про розвиток мужності та жіночності» (1968р.).

Розуміння гендеру зводиться до аналізу чотирьох взаємопов'язаних підсистем: біологічна стать, гендерні стереотипи, гендерні ролі та гендерна ідентичність. Жодна з даних підсистем не може зводитися до поняття «гендер» або бути прирівняна до нього.

1.1.1 Біологічна стать

Поняття «стать» використовується для позначення біологічних (генетичних, анатомічних та фізичних) розбіжностей між чоловіками та жінками. Чи існує біологічна схильність жінок і чоловіків до певної поведінки? Це питання гаряче обговорюється, але відповіді на нього не знайдено. Насправді, біологічні і соціальні фактори, які впливають на статеве самоусвідомлення, значною мірою переплітаються. Уявіть, що у Вас народилася дитина, але в пологовому будинку заборонено називати стать дитини. Напевно, Ви були б засмучені. Чому для нас так важливо знати стать дитини? Це пояснюється дуже просто – з моменту народження дитини ми (свідомо чи несвідомо), відносимось до неї по-різному в залежності від статі. Ми очікуємо певних стилів поведінки від жінок і чоловіків, хлопчиків і дівчаток, і ці очікування різняться відповідно до статі.

Англійським відповідником слова "стать" є "sex". Традиційно поняття статі використовувалось для визначення морфологічних і фізіологічних відмінностей. Проте в 70-ті роки з'являються окремі роботи з соціології і культурної антропології, які пропонують розрізняти поняття "sex" і "gender". Автори цих робіт звертали увагу на те, що окрім біологічних відмінностей між чоловіками і жінками, існує поділ на соціальні ролі, форми діяльності, існують відмінності у поведінці, ментальних, емоційних характеристиках. Запровадження нового поняття було спричинене необхідністю подолання концепцій, що розглядали різні статеві риси і ролі як вияв «природних» властивостей. Культурна антропологія переконливо довела: те, що в одному суспільстві кваліфікується як жіноча ознака, в іншому може вважатись ознакою чоловіків. Таким чином, статеву (чи, точніше, гендерну) роль припинили розглядати як вияв наперед заданої природи.

1.1.2 Гендерні ролі

Гендерні ролі — норми та правила поведінки жінок і чоловіків, що ґрунтуються на традиційних очікуваннях, пов'язаних з їх статтю. Вони відрізняються в суспільствах з різною культурою та змінюються із часом.

Запровадження цього поняття було спричинене необхідністю подолання поглядів на різні статеві риси та ролі як вияв «природних» якостей. Отже, наприкінці XX ст. гендерну роль розглядали не лише як вияв заданих природою особливостей, а й як систему очікувань адекватної поведінки; не як природну стать, а як «соціально-культурний конструкт». З цієї точки зору, деякі характеристики жінок (наприклад, емоційність, схильність до самопожертви, орієнтованість на сім'ю і дітей) поставали не природними якостями, а характеристиками, сформованими певним типом суспільства.

Процес розвитку гендерних ролей, як соціально зумовлених варіантів статевих ролей та статево-рольової поведінки, відбувається в контексті досить важливого для життя особистості процесу, який називається соціалізація. За більшістю означень, соціалізація особистості - це засвоєння людиною суспільного досвіду, суспільних норм і цінностей. Однією з основних складових соціалізації людини є засвоєння нею соціальних ролей. По-перше, в соціальних ролях закріплені норми і правила соціальної поведінки у вигляді рольових очікувань, тобто нормативних вимог до виконання соціальних ролей. По-друге, рольова поведінка - це найважливіший вид соціальної поведінки, а соціальні ролі - це засіб включення особистості в групу, в соціум, форма соціальної адаптації і особистісного самовираження одночасно. Особливості рольової соціалізації полягають не лише в засвоєнні суспільних очікувань від соціальних ролей, а й рольовий розвиток особистості, тобто формування психологічних ролей, як соціальних, так і особистісних, міжособистісних, характерних, життєвих тощо.

Серед великої кількості ролей, що їх засвоює людина, для нормальної соціалізації особистості велике значення мають статеві та гендерні ролі. Ці ролі тісно пов'язані з усвідомленням себе представником певної статі і з нормативами поведінки, характерної для представників цієї статі. Як зазначає Оксамитна С.М., гендерні ролі зумовлені диференціацією всіх членів суспільства на дві категорії – чоловіків і жінок – та передбачають очікувану від них ціннісно й нормативно визначену поведінку. Від народження кожна людина отримує статус з відповідними очікуваннями щодо її поведінки. Проте гендерні соціальні ролі не слід розуміти як поділ усіх соціальних статусів на такі, що можуть виконувати лише чоловіки або лише жінки. Біологічно зумовленими, а отже унеможливленими до виконання представником протилежної статі, є лише кілька ролей: вагітної жінки, матері, годувальниці груддю, дочки, дружини, бабусі тощо – для жінок та генетичного батька, чоловіка, сина тощо – для чоловіків. Усі інші соціальні ролі, які мають гендерні маркування, тобто очікування щодо виконання представником однієї з двох статей, зумовлені соціально-культурними, а не біологічними чинниками. Іншими словами, доглядати й навчати дітей, прати, прибирати, куховарити, вишивати, ткати, виконувати секретарську роботу, забивати цвяхи, ремонтувати, видобувати вугілля, пілотувати літаки, здійснювати наукові відкриття, керувати, підіймати штангу може будь-хто, незалежно від біологічної статі.

Більшість соціальних ролей в суспільстві містить гендерний складник у вигляді стереотипних уявлень та очікувань щодо статі виконавця певної ролі, яку, по суті, може виконувати людина будь-якої статі. Немає й не може бути назавжди визначеної єдиної ролі, характерної для окремої статі, тобто «маскулінної» чи «фемінної». Існують лише очікування, які склалися історично і які мають почасти біологічне, але й значною мірою соціально-культурне підґрунтя щодо відповідності між соціальною роллю та статтю людини. Тому, коли ми говоримо про гендерні ролі, то маємо на увазі не одну, а численні соціальні ролі, поведінку в межах сім'ї та громадському житті, властиві тільки людині чоловічої чи жіночої біологічної статі. Навіть якщо роль вважається однаково прийнятною для людини будь-якої статі, у ній завжди міститься гендерна варіація щодо припустимих відмінностей виконання цієї ролі чоловіком чи жінкою. Такий підхід дає змогу порушити питання про причини й наслідки наявного розподілу соціальних ролей між чоловіками і жінками, про гендерні ролі, сформовані не лише за принципом взаємодоповнюваності, а й унаслідок владних відносин і домінування у суспільстві.

Основою формування гендерних ролей виступав розподіл праці за статевою ознакою, критерієм якого історично була і досі великою мірою залишається біологічна здатність жінок до дітонародження, хоча в сучасних суспільствах давно відпала потреба розподіляти працю на цій підставі. Багато жінок не мають дітей, інші мають, але водночас працюють поза домом, чоловіки давно вже не мисливці і воїни, як і не єдині годувальники в сім'ї. Але традиційна гендерна ідеологія та ролі й надалі відтворюються, що має низку негативних наслідків та обмежень на індивідуальному, міжособистісному та загальносуспільному рівнях.

На індивідуальному рівні традиційні гендерно-рольові стереотипи обмежують розвиток особистості, можливості самореалізації, вибору моделей та манер поведінки, видів професійної діяльності, кар'єрного просування; безпідставно, якщо не вважати підставою стать, звужують або розширюють економічні, політичні та соціальні можливості людини. У крайніх випадках невідповідність людини очікуванням щодо неї як представника конкретної статі може позначитися на її психічному та фізичному станах, суттєво вплинути на самопочуття, спричинити розгубленість, пригніченість, навіть призвести до самогубства. Стрес, дискомфорт, занижена самооцінка, відчуття провини, рольовий конфлікт можуть супроводжувати людину, що через певні причини не відповідає стереотипним гендерно-рольовим очікуванням.

Статеві та гендерні ролі тісно пов'язані зі статевою та гендерною ідентичністю особистості. Розглянемо це детальніше.

1.2.3 Гендерна ідентичність

Ідентичність - це одна з найістотніших характеристик людини, без якої вона не може існувати як свідома автономна особистість. Ідентичність - це збереження і підтримка особистістю власної цілісності, тотожності, нерозривності історії свого життя, а також стійкий образ «Я», усвідомлення у собі певних особистісних якостей, індивідуально-типологічних особливостей, рис характеру, способів поведінки, які визнаються своїми, достовірними. Психосоціальна ідентичність є запорукою психічного здоров'я особистості.

Гендерна ідентичність - аспект самосвідомості, що описує переживання людиною себе як певної особистості. Гендерна ідентичність особистості входить у структуру соціальної ідентичності. Усвідомлення власної статевої приналежності та становлення гендерної ідентичності людини - один з напрямків її соціалізації.

Гендерна ідентичність - це особливий вид соціальної ідентичності, що співіснує в самосвідомості людини з професійним, сімейним, етнічним, освітнім та ін. статусами. Вона починає формуватися з народження дитини, коли на підставі будови її зовнішніх статевих органів визначається паспортна стать малюка. З цього починається процес гендерної соціалізації, у ході якого дитину цілеспрямовано виховують таким чином, щоб вона відповідала прийнятим у даному суспільстві уявленням про «чоловіче» та «жіноче». Саме на підставі існуючих у суспільстві еталонів формуються уявлення дитини про власну гендерну ідентичність та ролі, поведінку, а також самооцінку.

Первинне уявлення про власну статеву приналежність формується у дитини вже в півтора року. При цьому саме це уявлення займає місце найбільш стійкого та важливого компонента самосвідомості. З віком гендерна ідентичність розвивається, відбувається розширення її обсягу та ускладнення структури. Дворічна дитина знає свою стать, але ще не може визначити причини свого вибору. В 3-4 роки вона вже здатна визначати стать оточуючих людей, але найчастіше зв'язує її з зовнішніми, випадковими ознаками. Крім того, статева приналежність вважається дітьми данного віку змінюваною характеристикою. Необоротність статевої приналежності усвідомлюється дітьми приблизно до 6-7 років, що супроводжується посиленням статевої диференціації поведінки та установок.

Наступний важливий етап формування гендерної ідентичності - це підлітковий вік. Підліткова ідентичність стає центральним компонентом самосвідомості. Гендерна ідентичність дорослої людини постає як структуроване утворення, що включає, крім усвідомлення власної статевої приналежності, сексуальну орієнтацію, «сексуальні сценарії» і гендерні переваги.

Становлення гендерної ідентичності індивіда не обумовлено прямо й безпосередньо наявністю гендерної ролі та включених до неї соціальних стереотипів, уявлень, очікувань. Вони повинні стати засобами усвідомлення власної статевої приналежності та гендерної ідентичності, тобто із зовнішнього, «заданого» соціумом і культурою плану, перейти до рівня внутрішнього, індивідуально осмисленого прийняття гендерної ролі та відповідних їй установок.

1.2.4 Гендерні стереотипи

У суспільній свідомості гендерні стереотипи функціонують як стандартизовані уявлення про моделі поведінки та риси характеру відповідно до понять «чоловіче» та «жіноче». Вивчення їх почалося у середині 50-х років XX ст., коли американські соціологи МакКі та Шерріфс визначили типово чоловічий та типово жіночий образи. На їх думку, типово чоловічий образ -- це сукупність рис, пов'язана із соціально необмеженою поведінкою, компетентністю, раціональними здібностями, активністю і результативністю. Жіночий образ характеризують соціальні комунікативні навички, теплота, емоційна підтримка. При цьому надмірна акцентуація як типово маскулінних, так і типово фемінних рис отримує вже негативний відтінок. Тобто типово негативними рисами мужчин будуть вважатися грубість, авторитаризм, надлишковий раціоналізм і т. д., жінок - формалізм, пасивність, зайва емоційність тощо.

В даний час відзначається тенденція до ослаблення подібних стереотипів. Психологічні дослідження показали, що не існує чисто «чоловічої» або «жіночої» особистості. Все більше проникає і в наукову, і в повсякденну свідомість ідея про те, що стереотипи не є чимось природним, а створюються суспільством. Нам всім – і жінкам, і чоловікам – притаманні самостійність і незалежність, активність і пасивність тощо. Будь-яка особистість являє собою складне поєднання зазначених якостей. Іншим фактором, який сприяє послабленню стереотипів про статеві ролі, є усвідомлення того, що «мужність» і «жіночність» хоча б частково формуються протягом багатьох років під впливом сім'ї, школи, груп однолітків та інших агентів соціалізації. Визнано той факт, що стереотипи не є чимось природним, а скоріше за все створюються суспільством.

Проаналізуємо найбільш поширені стереотипи.

Стереотип №1. Світ жінки і світ чоловіка - абсолютно різні, всередині кожного з них люди наділені схожими характеристиками, тобто всі жінки і всі чоловіки володіють універсальними психологічними особливостями.

Насправді, як показують дослідження психологів, антропологів, соціологів та інших фахівців, чоловіки і жінки, що живуть в одній культурі, в схожих соціальних умовах, мають дуже багато спільного: їх відмінності складають не більше 10%, тоді як подібність спостерігається приблизно у 90% випадків. А ось усередині гендерних груп, навпаки, переважає соціокультурне і індивідуальне розмаїття. При цьому особливо яскраво міжстатева схожість виявляється при порівнянні чоловіків і жінок, що живуть в одній країні (наприклад, в Німеччині), з чоловіками і жінками, які належать до іншої культури (наприклад, Пакистану), а також в умовах схожих життєвих ситуацій (наприклад, коли жінка і чоловік виконують функції батьків або одні й ті ж професійні обов'язки, скажімо, охоронця або дизайнера). Тому цілком закономірно був зроблений висновок про відсутність універсальних жіночих і чоловічих характеристик.

Стереотип №2. В основі всіх відмінностей жінок і чоловіків лежать природні біологічні чинники, що визначають їх еволюційні призначення. Ці відмінності є вихідною даністю, змінити яку не є ні можливим, ні бажаним.

Як довели сучасні дослідження, більшість характеристик людей різної статі насправді виявляються надбаними, тобто розвиненими в процесі життя в суспільстві. Різні підходи до виховання хлопчиків і дівчаток, різні системи виховання і заняття різних спрямувань призводять до появи у них різних і часом навіть протилежних якостей, навичок і здібностей. Так, дівчаток з дитинства навчають вести домашнє господарство, а хлопчиків поводитися з технікою, їм пропонують різні іграшки: одним - ляльок, посуд, іншим - конструктор і машинки, оскільки вважається, що таким чином діти краще підготуються до виконання подальших соціальних обов'язків. Інтерес дитини до того, що пов'язується з іншою статтю, як правило, не вітається.

В останні роки вчені все частіше почали звертати увагу на те, як у процесі діяльності та спілкування утворюються гендерні відмінності, що ставлять людей різної статі в різні і абсолютно нерівні позиції. Все, що пропонується жінкам (ролі, функції, види діяльності, психологічні якості, інтереси і т.д.), цінується в суспільстві набагато менше, ніж те, що пропонується чоловікам. Наприклад, домашня праця, на яку орієнтують жінок, є в сучасному суспільстві менш значимою, ніж професійна, на яку орієнтують чоловіків (про це, зокрема, красномовно свідчить відсутність заробітної плати за ведення домашнього господарства). Професії, де зайняті переважно жінки (секретарі, медсестри, вихователі), сприймаються як менш престижні в порівнянні з тими, де переважають чоловіки (політики, вчені, військові). Так само якості, які вважаються характеристиками «справжніх» чоловіків (активність, незалежність, раціональність та ін.), мають більшу цінність, ніж якості, що вважаються характеристиками «справжніх» жінок (пасивність, залежність). Таким чином, гендерні відмінності - продукт різних соціокультурних норм, статусних позицій і ролей, приписуваних суспільством людям різної статі. Іншими словами, всі психологічні особливості жінок і чоловіків визначаються не стільки біологічними факторами, скільки соціальними, що відповідно робить їх цілком доступними для змін.

Стереотип№3. На відміну від чоловіків жінки мають більш низькі інтелектуальні здібності, обмежені розумом і нераціональним, нелогічним мисленням, а також більш низьку порівняно з чоловіками професійну компетентність.

Парадоксально, але навіть в епоху активної та успішної роботи жінок на терені політики, науки, промислового виробництва і т.д. в суспільстві як і раніше існують думки про невисоку якість виконуваної жінкою роботи, її розумову та професійну «незрілість», абсурдность прийнятих нею рішень, повну відсутність у неї здібностей до аналізу. І як наслідок, зберігається недовіра до неї, як до людини, на яку можна покластися в серйозних справах.

Факти, однак, підтверджують протилежне. У цілому гендерні розходження незначні. Численні експериментальні дослідження дозволили визнати принципову рівність статей щодо загального інтелекту і різних видів обдарованості, включаючи музичні, артистичні, математичні і навіть технічні здібності. Причому перші подібні висновки були зроблені ще в 1936 році американським психологом Льюїсом Терманом.

За відтворюваною віками традицією, від жінок суспільство очікує виконання насамперед ролей матері та домогосподарки (навіть якщо жінка працює поза домом), а від чоловіків – ролей працівника-годувальника та політичного лідера. Міра неприйняття такого чоловічого й жіночого рольових наборів вельми різниться серед регіонів світу. Найбільше традиційні ролі відкидають мешканці Північної Америки, Західної Європи та Латинської Америки. Жінки загалом, а особливо молодші 25 років, проявляють сильніше, ніж чоловіки, неприйняття традиційних ролей.

Україна вже давно належить до країн, де стимулюється і схвалюється зайнятість жінок оплачуваними видами діяльності. Проте досі в суспільній свідомості за жінкою не укорінився образ працівниці та політичного лідера, а й надалі домінує образ матері, доглядальниці, виховательки і домогосподарки. Тобто від жінки,на відміну від чоловіка, суспільство очікує одночасного виконання двох соціальних, часом важко сумісних, навіть конфліктних ролей матері та годувальниці. Наголос робиться саме на ролі матері-виховательки, виходячи з твердження, що саме це є найнеобхіднішою сферою соціальної самореалізації жінки. Інакше вона не реалізується як повноцінна людська істота.

У більшості сучасних сімей бюджет родини складається з двох часто рівних частин, що надходять як від чоловіка, так і від жінки: чоловік уже не є єдиним годувальником родини. Але, як стійкий пережиток минулого, зберігається патріархальна ідеологія та традиційні гендерні ролі: від жінок вимагають зосередженості на домашній сфері і самопожертви заради своїх близьких, а від чоловіків – успіху в суспільній.

Стереотип№4. На відміну від жінок, чоловіки менш емоційні і не здатні до співпереживання.

Однак результати спеціально проведених досліджень свідчать про те, що чоловіки і жінки мають в цілому однакову емоційність, тільки виявляють свої почуття з різним ступенем інтенсивності, що, за висновком американського психолога Шона Мегана Берна, обумовлено відмінностями в соціальних нормах і очікуваннях від людей різної статі .

Так, відповідно до широко поширеної норми емоційної твердості чоловіків, вже з дитячих років суспільство змушує їх приховувати і не висловлювати свої почуття і емпатію, хоча в реальності, як переконують наукові дані, багато чоловіків зовсім не гірше за жінок здатні визначати емоційні стани інших і співпереживати їм.

Стереотип № 4. Жінки відчувають потребу у шлюбі та сім'ї набагато більше, ніж чоловіки, які цього зовсім не потребують.

Прийнято вважати, що тільки шлюб і сім'я дозволяють жінці реалізувати свою справжню сутність, роблять її успішною, і до того ж різко скорочують кількість проблем. А от для чоловіка шлюб це важкий хрест, хрест на його свободі. Так уже повелося, що з раннього дитинства дівчаткам наполегливо нав'язується думка, що кожній «нормальній» жінці потрібне заміжжя. Вважається, що у чоловіків інші життєві пріоритети, а тому шлюб для них у громадській думці - аналог подвигу.

Зрозуміло, що при такому підході вся відповідальність за створення шлюбного союзу і якість відносин в сімейній парі лягає виключно на жінок, адже саме вони, а не чоловіки зацікавлені у шлюбі. На перший погляд у представників чоловічої статі, дійсно, інші ідеали - кар'єра, гроші, влада, високий соціальний статус. Однак, щоб досягти всього цього, потрібен «надійний тил». Тому насправді, і це підтверджується дослідженнями, шлюб більш вигідний чоловікові. Одружившись, він забезпечує собі в особі дружини догляд та турботу, знімає з себе частину проблем з самообслуговування. Не випадково при наймі на престижні та високооплачувані посади перевагу часто віддають одруженим чоловікам: чоловік, який відволікається на життєві дрібниці і витрачає час на щоденні побутові проблеми, вважається ненадійним співробітником. Мимоволі доводиться погодитися, що подружнє життя забезпечує чоловіку можливість успішно підкорювати громадські вершини і активно творити велику історію. І саме заміжжя часто позбавляє такої можливості жінку.

Іншими словами, сучасним жінкам і чоловікам шлюб дає далеко не рівні соціальні переваги. Як зазначає Лінда Лі Поттер, «Чоловіки нерідко досягають високого становища завдяки своїм дружинам. Жінки досягають високого становища лише всупереч своїм чоловікам».

Але справа не тільки в цьому. Згідно з результатами досліджень, стали очевидні і деякі психологічні переваги сімейного життя, причому знову не на користь жінок. Всупереч поширеній думці, було виявлено, що показники психологічного благополуччя і загального самопочуття набагато вище в одружених чоловіків, ніж у холостяків, тоді як у жінок - все з точністю навпаки. Дослідження показують, що сімейне життя сприяє продовженню життя чоловіків, але вкорочує життя жінок більш, ніж на рік.

Набагато частіше, ніж одружені чоловіки, заміжні жінки страждають психологічними комплексами аж до психічного розладу. Наприклад, з'ясовано, що заміжніх жінок із невротичними симптомами втричі більше, ніж незаміжніх. Зважаючи на такі явища, Дж. Бернард висунула «шокову теорію шлюбу», згідно з якою шлюб для жінок практично завжди є психологічним випробуванням. Цей висновок їй дозволив зробити аналіз таких обставин, як різка зміна ролей, яка відбувається після весілля (з об'єкта залицяння дружина перетворюється на служницю й няньку для чоловіка, від якої очікується праця обслуги); наявність завищених очікувань від чоловіка, ґрунтованих на гендерно-стереотипних уявленнях про «справжнього» всесильного чоловіка; необхідність пристосування до партнера, яка часто можлива лише ціною придушення власного інтелекту та культурних запитів. Безліч домашніх справ, а потім і поява дітей, як правило, змушують жінку відмовитися від професійного покликання й кар'єри. Для домогосподарок єдиною долею стає праця з обслуговування родини, потрібна для її близьких і суспільно необхідна, однак неоплачувана й суспільно невизнана. Яскравим прикладом такого суспільного невизнання є, наприклад, те, що телебачення і радіо не транслюють нам програм про зразкових домогосподарок, гарних дружин і матерів, беручи інтерв'ю та готуючи сюжети про жінок-депутатів, лікарів, вчителів тощо.

Під впливом соціально-економічних і екологічних умов деформувалися не тільки репродуктивні установки жінок, але й відбулися зміни в орієнтаціях щодо шлюбу як у жінок, так і в чоловіків. Україна здавна належала до країн з високою шлюбністю; у всі періоди її історії цінність шлюбу й родини в свідомості людей залишалася дуже високою. Нині ж, уперше з часів Другої світової війни, показник шлюбності, що був завжди досить стабільним і залежав переважно від чисельності молодих поколінь, починаючи з 1992 року різко знизився. Імовірно, ми маємо справу з відкладанням шлюбів до кращих часів, а також із рішенням не обтяжуватися родиною взагалі в сучасних умовах, коли людині легше вижити самотужки.

1.2 Гендерна соціалізація

Соціалізація особистості - це засвоєння людиною суспільного досвіду, суспільних норм і цінностей. Гендерна соціалізація - це засвоєння людиною гендерних ролей, суспільних очікувань вщодо них, а також гендерний розвиток особистості, тобто формування психологічних характеристик, що відповідають гендерним ролям.

Особистість при формуванні статевої ролі і статевої свідомості орієнтується на стандарти фемінність - маскулінність, при цьому суспільство толерантно ставиться до маскулінної поведінки дівчинки, але засуджує феміністичну поведінку хлопчика. Джерела гендерного конфлікту лежать у дитинстві. Так, дівчата, що займаються чоловічими видами спорту, частіше мають чоловічу спрямованість дитячих ігор, частіше бувають лідерами в компанії хлопчиків.

Статево-рольова соціалізація відбувається протягом усього життя людини, тільки з подорослішанням зростає самостійність у виборі цінностей і орієнтирів. У деяких ситуаціях люди можуть переживати гендерну ресоціалізацію, тобто руйнування раніше прийнятих цінностей та засвоєння нових моделей поведінки.

Гендерна соціалізація має низку особливостей та специфічних труднощів у чоловіків та жінок. Від народження дитина потрапляє в соціальне оточення, яке задає їй безліч стереотипів поведінки. Змалку дитина чує від своїх батьків, вихователів: «Це не гарно, це не личить дівчинці (хлопчикові)»; «Не плач, хлопчики не плачуть!»; «Не бийся, дівчатка так не поводяться!». З усвідомленням себе представником певної статі дитина зв'язує цілу низку ознак: з одягом, з правилами поведінки, з проявами почуттів. На природні диференціально-психологічні відмінності між статями накладаються моделі чоловічих і жіночих ролей, наявних у суспільній свідомості, які часом не мають нічого спільного зі справжніми психофізіологічними статевими відмінностями.

Ці суспільні моделі діють як соціальні очікування, відіграють активну роль у формуванні соціальної поведінки людини. Якщо реальна поведінки не збігається з нормами, то суспільство здійснює певний тиск на свідомість людини, використовує певні санкції. Інколи ці санкції є досить жорсткими (в архаїчних суспільствах за порушення статево-гендерної ідентичності та інші відхилення від суспільних стандартів винних карали вигнанням, або навіть суворішими покараннями), проте в сучасному суспільстві подібні санкції носять переважно психологічний характер: осуд, негативні оцінки тощо. Як результат - людина переживає почуття провини, сором, внутрішні чи зовнішні рольові конфлікти. Щоб уникнути неприємних переживань, людина прагне задовольнити суспільні очікування, засвоюючи більш-менш адекватні суспільним вимогам форми гендерно-рольової поведінки. Отже, суспільні стереотипи стосовно жіночих і чоловічих гендерних ролей здатні впливати на гендерний розвиток людини, накладаючи багато обмежень на її самореалізацію.

В ході вивчення процесу гендерної соціалізації було проведено чимало різноманітних досліджень психологічного спрямування. Виникло багато теорій. Наприклад, теорія ідентифікації підкреслює роль емоцій та наслідування: вважається, що дитина несвідомо імітує поведінку дорослих представників своєї статі, передусім батьків, місце яких хоче зайняти. Теорія статевої типізації, яка спирається на теорію соціального научіння, надає вирішального значення механізмам психологічного підкріплення. Дорослі та батьки заохочують хлопців до маскулінної поведінки та негативно ставляться до них, коли вони поводять себе фемінно. Спочатку дитина навчається розрізняти диференційовані за статтю зразки поведінки, потім – поширювати цей досвід на нові ситуації. Теорія самокатегоризації підкреслює когнітивний бік цього процесу і особливо – значення самосвідомості: дитина спочатку засвоює уявлення про те, що означає бути чоловіком або жінкою, потім визначає, або категоризує, себе як хлопчика чи дівчинку і після цього намагається підпорядковувати свою поведінку гендерним уявленням. Психологічні теорії описують переважно, як дитина засвоює відповідний статево-рольовий репертуар.

У західній літературі при розгляді механізмів передачі гендерної інформації від батьків до дітей, останнім часом широко застосовується теорія гендерної схеми С. Бем. Теорія гендерної схеми опирається на дві теорії засвоєння статевої ролі: теорію когнітивного розвитку і теорію соціального научіння.

Представники когнітивної теорії – Л.Колберг, Ж.Піаже, Г.Мартін вважають, що першим етапом у процесі засвоєння статевої ролі є самовизначення, ідентифікація дитини як хлопчика чи дівчинки. Після виникнення когнітивного самовизначення, дитина оцінює позитивно ті речі, дії і форми поведінки, котрі пов'язані з роллю дівчинки чи хлопчика. В результаті типова для даної статі поведінка викликає позитивні почуття - так відбувається самоствердження. Діти розвивають свідоме бажання бути подібними до одного з батьків або інших дорослих тієї самої статі. І в цьому разі процес набуття дорослого світосприйняття відбувається через навчання, якому передує фаза вибору чоловічої чи жіночої поведінкової моделі.

Теорія соціального научіння стверджує, що гендерної ідентичності дитина набуває після засвоєння гендерної ролі. Це не обов'язково відбувається у певному віці. На думку А. Бандури – представника теорії, батьки починають тренувати дитину перш, ніж сама дитина буде в змозі спостерігати і розрізняти моделі обох статей.

В основу теорії покладено положення про те, що засвоєння гендерних ролей відбувається спершу через спостереження, а потім через імітацію. Батьківське оточення є найближчим соціальним оточенням дитини. Діти обирають такий тип поведінки, який може бути схвалений або не схвалений батьками, тобто через оцінку батьків. Батьки та інші дорослі, схвалюючи або заперечуючи, спонукають дітей прийняти певну гендерну роль відповідно до своїх уявлень. Основними детермінантами розвитку рольової диференціації статі, за цією теорією, є диференційоване підкріплення типових для статі форм поведінки вихователями і батьками та моделювання поведінки батьків. Тобто гендерна ідентифікація «відштовхується» від батьківського бачення відмінностей між чоловічою та жіночою поведінковою моделлю, яке й передається дітям.

Важливим фактором виникнення ідентифікації, як підкреслюється багатьма дослідниками, є емоційний зв'язок між дітьми і батьками. Така ідентифікація визначається як ідентифікація розвитку. В теорії соціального научіння окрім ідентифікації розвитку виділяється також захисна ідентифікація, яка відбувається в результаті загрози бути покараним.

Значний внесок у створення моделі формування гендерної ідентичності зробив Е. Еріксон. Він вважав, що перед людиною на різних вікових стадіях постають складні, іноді критичні ситуації, які мають специфічний характер. Долаючи ці критичні ситуації протягом життя успішно, індивід збагачується новим соціальним досвідом і переходить до наступної стадії. Якщо ж соціалізації на якій-небудь стадії не відбулося або вона відбулася частково, це негативно впливає, як вважає Еріксон, на подальші стадії та соціалізацію в цілому.

Отже, гендерна соціалізація індивіда відбувається протягом усього життя, в процесі якої особистість засвоює моделі гендерної поведінки, які є позитивними для чоловічої й жіночої статі, і починає демонструвати чоловічу, жіночу або кросгендерну позицію. Зріла гендерна ідентичність виявляється в адаптованості особистості до трансформацій, які відбуваються в сучасному суспільстві, зокрема у гендерних ролях. Соціальний прогрес, демократизація стосунків між статями, трансформація культури супроводжуються загальною тенденцією до змін у процесах ідентифікації і соціалізації особистості, у тому числі й гендерної.

1.2.1 Агенти гендерної соціалізації.

Головна роль у гендерному вихованні належить освітньо-виховним установам. Дитина проходить через низку установ, створених суспільством: дошкільні, середні, вищі навчальні заклади, позанавчальні заклади (центри, клуби, бібліотеки) та установи культури. На шкільні роки дитини припадає основний період формування гендерної культури, громадянських цінностей, самоусвідомлення себе чоловіком або жінкою.

Важлива роль у формуванні гендерних цінностей належить сімейному вихованню. Саме в родині у світогляді молодої людини формуються базові уявлення щодо поняття чоловічого і жіночого. Батькам необхідна певна установка на цілеспрямоване гендерне виховання своєї дитини, усвідомлення високої відповідальності за підготовку юнака або дівчини. Вони можуть використовувати сучасний педагогічний досвід, підтримуючи співробітництво з навчальною установою, учителями, слухати спеціальні лекції, читати літературу. Тільки за таких умов можливе формування у молодої людини гендерної чуйності і культури.

На становлення гендерної свідомості впливають суспільні (неурядові), молодіжні, жіночі, правозахисні організації, засоби масової інформації, пропагуючи ідеї рівності, публікуючи відповідні матеріали, випускаючи навчальні телепередачі.

Велику допомогу у досягненні гендерної рівності надають різноманітні благодійні організації і фонди, підтримуючи організацію конкурсів, семінарів, тренінгів, надаючи гранти для розробки науково-методичних матеріалів, посібників, підручників, фінансової підтримки публікацій. З погляду соціальної психології, гендер знаходиться під сильним впливом як культурних норм, що встановлюють, що повинні робити чоловіки, а що - жінки, так і соціальної інформації, що надає людям поняття про те, наскільки велика різниця між чоловіками і жінками. Теорія нормативного й інформаційного тиску частково пояснює, яким чином ми вчимося цих норм і що змушує нас дотримуватися їх. Гендерно-рольова соціалізація - це процес, у ході якого ми навчаємося тому, що соціально прийнятно для чоловіків і для жінок. Фахівці, що займаються психологією розвитку, позначають терміном диференціальна соціалізація процес, у ході якого людину навчають, що є речі, властиві жінкам і невластиві чоловікам, або навпаки, залежно від статі людини, яку, власне, навчають.

1.3 Гендерна філософія

Вважається, що поняття «гендер», як, власне, гендерне вчення в цілому – це явище нове, яке тільки-но входить в широкий суспільний обіг. Проте це не так. Багато вчених і філософів приділяли увагу питанням статі у всі часи. Положення жінки в суспільстві постійно привертало увагу наукової думки. В історії, філософії, природничих науках, релігії нерідко висловлювалися зовсім протилежні думки, по-різному розглядалася ця проблема. В даному розділі дослідимо історичний розвиток філософської думки з питань гендеру.

Чимало випадків у доісторичному суспільстві, коли жінки дискредитувалися. Але у багатьох культурах положення жінок було надзвичайно високим, вони були шановними членами суспільства. Існував і культ жінки (наприклад, Афродіта, Ніка, Деметра в Давній Греції; Венера, Вікторія, Цецера в Римі) . Але пізніше виникла історична несправедливість, яка призвела до нерівності жінки з чоловіком. Долею жінки стає народження дітей і задоволення примх чоловіка.

Грецький філософ Платон суперечливо висловлювався про жінку. Він припускав, що в майбутній ідеальній державі обидві статі повинні будуть освоїти ті самі заняття і ремесла. Подібну ж точку зору висловлює і давньогрецький філософ Арістотель. У своїй книзі «Політика» він зображував жінку як слабку і недосконалу людську істоту. Іноді, захищаючи вільну жінку, але не рабиню, він говорив, що вона здатна мислити, але у вкрай «слабкому ступені». Її підлегла роль у родині спричинена, нібито, недостатнім розвитком жінки. Чоловік, по праву, - глава родини.

Особливо багато протилежних, суперечливих висловлювань про роль жінки в суспільстві і родині, її якостях і достоїнствах можна знайти в релігії. Наприклад, близько 1400 років тому Маконський церковний собор (вище духівництво християнської церкви) офіційно розглядав питання: чи є в жінки душа? Майже половина присутніх представників духівництва відповіли на це питання негативно. Собор християнської церкви, перевагою лише в один голос, усе-таки прийшов до висновку, що жінки, істоти хоча і нижчого порядку, усе-таки мають певну подобу душі. Подібний погляд є результатом того, що протягом тисячоліть жінці не давали можливості виявити свій інтелект. У біблійній книзі Буття апостол Павло висловився так: «Дружини, коріться своїм чоловікам, як пану, тому що чоловік - глава дружини, як Христос глава церкви, і він рятівник тіла. Але як церква кориться Христу, так і дружини своїм чоловікам у всому».

У Середньовіччі підсилюється традиційне презирство до жінки. Вважається, що стосунки зі «слабкою статтю» - страшне гріхопадіння. На середньовічну думку вплинув діалог Платона «Тимей», у якому він стверджував, що душі боягузливих чоловіків після їхньої смерті переселяються в жінок.

Усупереч християнській догмі про рівність усіх «душ», положення жінок у феодальній Європі не покращилося в порівнянні з античністю.

Про щиру цінність жінки як члена суспільства, що має рівні права з чоловіком, здавалося б, суспільство повинно було б згадати в епоху Ренесансу і Реформації в Європі. Однак, усе обмежилося лише тим, що жінка стала об'єктом естетичного поклоніння, зберігаючи при цьому своє підлегле положення. Навіть Ж. Ж. Руссо, що визнавав рівні здібності чоловіків і жінок, усе-таки був прихильником традиційної чоловічої влади, вважаючи, що дружина повинна бути лагідною, підкорятися чоловіку і привчатися терпіти все, навіть несправедливість.

Неоціненний внесок у зміну ставлення до жінки зробили соціалісти-утопісти XІ ст., особливо Ш. Фур'є. Він писав у своїй роботі «Долі світу і людства», що прагнення зробити всіх жінок домогосподарками говорить про порочність соціального механізму. Він критикував тих, хто стверджував, що жінка створена тільки для того, щоб знімати шумовиння з горщика і лагодити старі штани. Ш. Фур'є першому належить думка, що рівень цивілізованості суспільства знаходиться в прямій залежності від положення в ньому жінок.

Сен-Сімон надавав великого значення суспільній діяльності жінки. У своєму вченні він стверджував, що суспільним діячем є не окрема особа, а чоловік і жінка разом, тобто «пара». Саме «Пара» має право приймати вище рішення і втручатися у відносини чоловіків і жінок у суспільстві.

Значний внесок у визначення ролі місця жінки в суспільстві зробив А. Бебель. У своїй книзі «Жінка і соціалізм» він дав глибокий аналіз шляхів соціального звільнення жінок, необхідності для жінки займатися творчою діяльністю. А.Бебель вважав, що жінка повинна бути корисним і повноправним членом суспільства, нарівні з чоловіком мати можливість розвиватися фізично і розумово, вимагати визнання своїх прав. Тоді вона досягне повної досконалості.

Для зміни соціального статусу жінки в суспільстві А. Бебель вважав за необхідне створити для представників обох статей рівні умови, тоді «жінка підніметься на висоту повної досконалості, про яку в нас ще немає ніякого уявлення, тому що дотепер в історії розвитку людства не було такого стану». Він засуджував звичку багатьох чоловіків дивитися на жінку «зверху», «великодушно» уступаючи їй велику частку нелегкої праці в домашньому господарстві і вихованні дітей.

На таких же позиціях стояли і російські революційні демократи. Об'єктивно оцінюючи роль жінки в суспільстві, В. Бєлінський писав, що теорія переваги чоловіків хибна. Вивчаючи праці Сен-Сімона, він прийшов до висновку, що жінка в майбутньому «не буде рабою суспільства і чоловіка, а буде рівноправною з чоловіком, буде реалізовувати свої здібності, не втрачаючи доброго імені».

Н. Г. Чернишевський був поборником рівності чоловіків і жінок. Його обурювало, що жінка займає малоцінне місце в родині і суспільстві. «Жінка повинна бути рівна з чоловіком». На його думку, жінка відігравала дотепер таку незначну роль у інтелектуальній сфері тому, що панування насильства віднімало в неї і засоби і можливості розвитку.

Ці думки про рівність статей були далі розвинені і використовувалися на практиці представниками марксистської теорії. К.Маркс у листі Л.Кугельману писав: «Кожен, хто хоч трохи знайомий з історією, знає, що великі суспільні перевороти неможливі без жіночої участі». Маркс повторив слова Ш. Фур'є про те, що суспільний прогрес може бути точно виміряний суспільним становищем жінки.

Велику увагу проблемі емансипації жінок приділяли Ф.Енгельс і В. Ленін, вважаючи необхідним залучати їх до суспільного виробництва, змінювати характер стосунків у родині, адже «навіть при повній рівноправності залишається все та ж фактична пригніченість жінки, тому що на неї звалюють усе домашнє господарство». «Ця праця непродуктивна, важка, не дає нічого, що сприяло б розвитку жінки. Не залучаючи жінок до суспільної служби, до політичного життя, не вириваючи жінок з їх домашньої і кухонної обстановки, не можна забезпечити справжньої волі, не можна будувати навіть демократії, не говорячи вже про соціалізм».

Різне суспільне становище чоловіків і жінок у більшості культур безпосередньо визначається їхньою різною роллю у відтворенні. Умови життя накладали відбиток на поводження, спосіб мислення жінок. Століттями вони займалися будинком, родиною, тоді як чоловік не мав подібного обмеженого кола занять. І таке положення було прийнято вважати цілком природним. А звідси і виникло розповсюджене переконання, начебто жінки не здатні до традиційно чоловічої роботи. Так, ще сторіччя назад не було жінок-лікарів, і вважалося цілком нормальною думка, що жінка не здатна до цієї роботи. А тепер серед лікарів - більше половини жінок.

Питання про рівність чоловіків і жінок стало політичним. Патріархальна політика веде до дискримінації жінок практично у всіх сферах життєдіяльності суспільства, особливо там, де потрібно кимсь керувати чи чимось розпоряджатися. Вона створила суспільну думку, що збереглася й у сучасних умовах, що заважає самореалізації жінок, сприяє формуванню почуття другорядності, хоча офіційно в більшості країн і проголошена рівність. Тут варто наголосити, що рівність повинна будуватися на основі рівних можливостей.

Епоха капіталізму характеризується наявністю безлічі поглядів на місце і роль жінки в суспільстві. Наполеон Бонапарт, який створив Новий кодекс, закликав до поліпшення жіночої освіти. Однак долею жінок вважав тільки народження дітей.

В даний час змінили своє ставлення до жінки представники духовенства. Папа Іоанн Павло ІІ під час свого перебування в Мексиці у 1990 р. виступив із проповіддю, зверненої до жінок. Глава Ватикану говорив про велику місію жінок на Землі, роблячи насамперед акцент на тім, що вони - матері, дружини, охоронці домашнього вогнища. Закінчуючи свій виступ, він закликав жінок пам'ятати про своє велике призначення - підтримувати вогонь життя на Землі. До цього можна додати, що глава Ватикану призиває бороти з дискримінацією, із приниженням ролі жінок. На його думку, рівність з чоловіком складається не в механічному зрівнянні в правах, а у визнанні особливостей жінки, наданні їй особливих прав і переваг. Він не проти роботи жінок поза будинком, але не тільки заради того, щоб заробляти гроші. Папа Римський визнає, що жінка повинна бути абсолютно вільною у своєму виборі: чи присвятити своє життя цілком родині, чи реалізувати себе в професії.

Однак у головному питанні - чи може жінка бути священнослужителем - Павло ІІ говорив «ні», оскільки, нібито, сам Христос не призвав жодної жінки в ряди 12 апостолів. Така «воля Божа».

До присвяти жінок у духовний сан негативно відноситься і російська православна церква, засудивши появу жінок-священнослужителів у протестантських храмах Великобританії.

Не можна не відзначити і певні позитивні зрушення щодо ставлення до жінок у сучасних ісламських державах (Туреччина, Сирія, Алжир, Єгипет і ін.), де підтримується принцип рівності жінок у соціально-економічному і культурному житті. Жінка одержує освіту, професійну підготовку, бере участь у суспільному житті, створюються і функціонують жіночі організації.

Одними з найбільш відомих і визнаних вважають теорії З. Фрейда та К. Юнга. Тому розглянемо їх детальніше.

У теорії Фрейда відмінності між чоловіками і жінками зумовлені відмінностями будови статевих органів. З цим пов'язані такі психологічні феномени, як «комплекс кастрації» в хлопчиків (тобто страх втрати ознак мужності, а з ними й статевої ідентичності) і відчуття певної статевої неповноцінності у дівчаток через відсутність у них чоловічих статевих органів. За Фрейдом, ці особливості характерні для фалічної стадії психосексуального розвитку. Пізніше, на едипальній стадії проявляється так званий «Едипів комплекс» у хлопчиків та «комплекс Електри» у дівчаток, тобто статевий потяг до батьків протилежної статі зі зростанням конкуренції та ревнощів до батьків однієї статі (аж до прагнення їх усунути). Нормальне подолання цих комплексів полягає в ідентифікації з батьками однієї статі і частковою відмовою від батьків протилежної статі, що відбувається на подальших стадіях психосексуального розвитку і є дуже важливим етапом розвитку повноцінної статевої ідентичності.

З часом послідовники психоаналізу почали критикувати ортодоксальні погляди Фрейда на природу сексуальності, справедливо стверджуючи, що сексуальність людини та відповідна ідентичність розвивається в значній мірі не під впливом біологічної інстинктивної природи, а за участю соціуму, тобто збільшується акцент не на статевих, а на гендерних аспектах ідентичності особистості. Сучасні дані статевої та гендерної психології, які спираються на останні досягнення біології статі, спростовують деякі положення теорії Фрейда. Зокрема, Серж Гінгер вважає, що психологія статі людини лише на одну третину визначається спадковістю, ще на одну третину статева ідентичність визначається особливостями внутрішньоутробного життя, і на третину - суспільним розвитком. Він стверджує, що протягом перших тижнів після зачаття кожен ембріон (плід) є жіночої статі, а маскулінізація відбувається пізніше: це повільне і важке гормонально й суспільно детерміноване завоювання.

Дуже цікавим є трактування жіночої та чоловічої природи в аналітичній психології Юнга, яка певною мірою долає протиставлення чоловічої та жіночої статі, характерне для класичного психоаналізу. В цій теорії жіночність і мужність розглядаються як сукупність якостей, притаманних як чоловікам, так і жінкам, причому й ті, й інші мають як чоловічі, так і жіночі риси. Чоловічі риси в жінці Юнг пов'язував з такою архетипічною фігурою, як Анімус, а жіночі риси в чоловікові, відповідно - з Анімою. Основою ідеєю аналітичної психології є ідея індивідуації, тобто розширення свідомої частини особистості й збільшення здатності до рефлексії своєї самості. Процес індивідуації обов'язково передбачає примирення людини зі своїми тіньовими сторонами, а також інтеграцію чоловіка зі своїм фемінним елементом, а жінки відповідно з маскулінним. Ці процеси не такі вже й очевидні, адже чоловік ідентифікуючись зі своєю маскулінністю, ховає свою фемінність, йому нелегко примиритися зі своєю Анімою. Так само жінці нелегко примиритися зі своїм Анімусом, вона витісняє природну маскулінність і не завжди перебуває в гармонії з нею.

1.4 Гендерні девіації

Існує багато форм і видів порушень статевої та гендерної ідентичності, які не обов'язково пов'язані з функціональними та органічними розладами статевої сфери. Серед таких порушень можна назвати трансвестизм та транссексуалізм. Перший з названих вважається легшою формою порушення статевої ідентичності, ніж другий.

Трансвестизм - це прагнення грати роль протилежної статі, що проявляється в перевдяганні, використанні імені та запозиченні інших рольових атрибутів протилежної статі, хоча це не супроводжується повним усвідомленням себе особою протилежної статі. Трансвестизм не слід плутати з проявами фемінності чоловіків чи маскулінності жінок, хоча трансвестит часто відповідає таким характеристикам. Існують перехідні, недевіантні прояви часткового запозичення статевих та гендерних ролей, які не призводять до значної статево-рольової інверсії. Вони часто бувають наслідками відповідного статевого та гендерного виховання, особливо у випадках, коли, наприклад, батьки хотіли мати хлопчика, а народилася дівчинка, чи навпаки.

Транссексуалізм - це усвідомлення себе представником протилежної статі. Він вважається однією з найсерйозніших статево-рольових девіацій. Навіть якщо в людини немає ніяких біологічних змін (тобто з біологічної точки зору людина є цілком здоровою жінкою чи чоловіком), така інверсія статевої ідентичності дає підстави для хірургічної зміни біологічної статі. Статева ідентичність, яка належить цілком до психологічної сфери, вважається важливішою, ніж біологічна стать, і людина свідомо йде на операцію, навіть ціною втрати можливості мати в майбутньому власних дітей. Прагнення фізично відповідати статевій Я-концепції виявляється навіть сильнішим за материнський чи батьківський інстинкт.

Ці та інші випадки порушень у сфері статевих та гендерних ролей неминуче призводять до великої кількості статево- та гендерно-рольових конфліктів. Фактично, кожну з таких девіацій можна трактувати як внутрішній статево-рольовий конфлікт, (протиріччя між суперечливими компонентами статевих ролей та статево-рольовою ідентичністю) і зовнішній гендерно-рольовий конфлікт (протиріччі між гендерно-рольовою поведінкою і соціальними стереотипами та нормами). Такі проблеми потребують не лише специфічної допомоги сексолога чи сексопатолога. Рольові конфлікти потребують психологічної допомоги для їх розв'язання.